7 міфів про торгівлю України з ЄС
Владислава Рутицька
Заступник міністра з питань європейської інтеграції, Міністерство аграрної політики та продовольства України
Напевно, важко знайти сьогодні тему, яка була б більше оповита міфами й емоціями, ніж євроінтеграція України та її вплив на економіку нашої держави
І це зрозуміло: надто багатьом вигідно поширювати інформацію щодо “провалу” євроінтеграційного вибору. Мова йде не лише про наших східно-північних сусідів, але й про багатьох внутрішніх гравців. Тому й запускаються абсолютно безглузді міфи, за допомогою яких зацікавлені сторони намагаються сформувати “потрібну” суспільну думку.
Переконана, що найкращий шлях до розвінчання дезінформаційної кампанії – це правда, підтверджена фактами і цифрами. Тож тема мого сьогоднішнього блогу — розвінчання міфів щодо реалізації зони вільної торгівлі (ЗВТ) Україна-ЄС в агросекторі.
Міф №1. Україна втратила ринки Євразійського економічного союзу і не отримала натомість нічого.
Почну з того, що проблеми з доступом товарів на ринок РФ розпочалися задовго до ЗВТ з ЄС. Всі пам'ятають “сирну війну” та інші протекціоністські заходи Росії. Так звана «вільна торгівля» проходила через сито обмежень і виключень. Яскравий приклад — цукор, який Росія не пускала на свій ринок, незважаючи на намагання України.
Цьому є просте пояснення. Вже декілька років РФ формує власну закриту економічну систему на основі протекціонізму. Українські товари були занадто небажаними конкурентами в ній. Тож їх витіснення відбулося б за будь-яких обставин.
Сьогодні подібну політику витіснення Росія проводить проти товарів з країн-партнерів по ЄАЕС — Казахстану і Білорусі. У 2015 році між Москвою і Астаною розігралася справжня торговельна війна в сфері продуктів харчування, де кожна сторона закривала свій ринок від конкурентів. В кінці минулого року Росія завдала удару по білоруським молочникам, заборонивши ввозити продукцію з 5 підприємств. У 2016 році заборони розширилися. Невже хтось думає, що українську продукцію спіткала б інша доля?
Замість непередбачуваного російського ринку ми отримали не тільки можливість експортувати до ЄС, але й шанс на модернізацію всієї харчової промисловості. Це, в свою чергу, відкриває для нас весь світ. Вже зараз експортери до ЄС отримують можливість експортувати без додаткових дозволів до країн Азії та Африки. Нещодавній приклад — відкриття ринку Об'єднаних Арабських Еміратів для українських експортерів м'яса птиці, які можуть постачати свою продукцію до ЄС. І кількість таких дозволів буде тільки зростати. Томущо право експортувати до ЄС означає, крім всього іншого, і визнання якості продукції.
Міф №2. Україна стала сировинним придатком ЄС.
Якщо аналізувати цифри, то найбільші об'єми постачання української продукції припадають не на ЄС, а на країни Азії — 53%. При цьому за останній період Україна значно збільшила постачання агропродукції саме в цей регіон. Але нікому не спадає на думку стверджувати, що Україна стала сировинним придатком Азії.
Подібна ситуація і з ЄС. Він є для нас стратегічним партнером, і ми з радістю будемо збільшувати постачання продукції на цей ринок. Так, дійсно, традиційно так склалося, що Україна постачає до ЄС зернові. Але ж цим наш експорт не вичерпується!
Наприклад, ми є великим постачальником до ЄС олії. А це продукт переробки, який створюється тут, в Україні. Цього року ми значно збільшили поставки до Євросоюз м'яса птиці, томатної пасти, цукру. Динаміка росту об'ємів експорту продуктів тваринництва в 6 разів перевищує динаміку росту експорту продуктів рослинництва. В 2016 році очікується збільшення поставок молочної продукції.
Підкреслю, це тільки початок. Адже наші виробники тільки починають процес переорієнтації на ринок ЄС. Через декілька років об'єми експорту до ЄС продукції з високим рівнем доданої вартості будуть значно збільшені.
Міф №3. Дешевий імпорт з ЄС знищить українських виробників продуктів харчування.
Особливих перспектив щодо завоювання ринку України в найближчий час у європейських продуктів харчування не має. Не останню роль в цьому грають ситуація з курсом і конкурентна спроможність української продукції. В нинішніх умовах європейським виробникам вигідніше не концентруватися на імпорті, а вкладати в Україну для отримання можливості виробництва і подальшого експорту в ЄС.
Переконана, що з макроекономічною і військово-політичною стабілізацією, Україна отримає значний приплив інвестицій в агросектор з орієнтацією саме на європейський напрямок. Це будуть не тільки внутрішні чи європейські інвестиції, але й гроші наших азійських партнерів.
Що ж стосується європейського імпорту в Україні, то це тільки покращить ситуацію з конкуренцією, змусить наших виробників “тримати марку” і боротися за ринок. Від цього виграють в першу чергу споживачі.
Міф №4. ЗВТ з ЄС призведе до падіння якості української агропродукції та засиллю ГМО.
Навпаки, повномасштабне впровадження стандартів якості, які потрібні для експорту в ЄС і використовуються більшістю розвинених країн світу, призведуть до загального росту якості української продукції. Це буде вигідно не лише для експортерів, але й для вітчизняних споживачів, які отримають доступ до якісних продуктів вітчизняного виробництва.
Що стосується ГМО, то тут дезінформатори суперечать самі собі. Адже більшість європейських держав, м'яко кажучи, насторожено відносяться до ГМ-продукції. І у України немає шансів потрапити на цей ринок, якщо вона буде контрольовано чи безконтрольно використовувати ГМО в харчовій промисловості.
Зазначу, що сьогодні Україна в якості експортера негенномодифікованої продукції має нагоду зайняти дуже привабливу нішу, як в рамках поставок до ЄС, так і до інших розвинутих країн світу. Наприклад, до Японії, де є великий попит на українську негенномодифіковану сою.
Міф №5. Українська продукція в ЄС нікому не потрібна.
Ну що ж, за минулий рік ми поставили до ЄС “нікому не потрібної” продукції на суму в $4,2 млрд. Непоганий результат, чи не так?
Якби українська продукція була непотрібною, то квоти на деякі її види не закінчувалися б так швидко і задовго до кінця року. Європейські виробники небезпідставно вважають Україну дуже серйозним конкурентом, особливо після модернізаційних процесів у нашій харчовій промисловості.
У найближчій перспективі Україна здатна постачати до ЄС продукції на суму $6 млрд. Але для цього нам потрібно “підтягнути” якість і остаточно переорієнтувати виробництво.
Міф №6. Українську продукцію не пускають до ЕС. ЗВТ фактично не працює.
Об'єми постачання вітчизняної продукції до ЄС зростають. За минулий рік ми на 14% збільшили постачання продукції тваринництва, а рослинництва – на 2,4%. Інша справа, що в 2015 році ціни на продовольство відкотилися до рівня 2009 року, що позначилося на виручці. Але потрібно пам'ятати, що за падінням завжди йде ріст.
Що стосується квот, то моя позиція проста: Україна має величезний потенціал і абсолютно реальні перспективи постачати до ЄС якісну продукцію без будь-яких обмежень. Це стосується не тільки певних продуктів харчування, виробники яких сьогодні незадоволені експортними можливостями, а й усіх товарів без виключення. Команда Мінагрополітики працює в даному напрямку, і я переконана, що поступово, крок за кроком, нам вдасться дійти до поставленої мети.
Міф №7. Україна стає аграрною державою, і це негативно позначиться на її розвитку.
Ми сьогодні живемо в час науково-технічної революції, яка змінює економіку і соціальну сферу. Міф про те, що аграрна держава обов'язково неуспішна – міф часів індустріального суспільства. Люди, які продукують його, уявляють агросектор таким, яким він був в минулому столітті. Сьогодні ж це не так.
Для України нинішня зміна пріоритетів в економіці — це шанс для модернізації як агросфери, так і багатьох суміжних галузей. Це генетика, IT, хімічна галузь, сільськогосподарське машинобудування, сучасні аграрні технології тощо. Синергетичний ефект розвитку цих галузей, внаслідок стратегічної ставки на сучасний агросектор, може створити в Україні економіку нового типу, яка буде знана в світі не тільки агропродукцією, але й надсучасними технологіями і розробками.
Саме такий сценарій видається мені вкрай перспективним для України.