Готовність ділитися: чому спільне використання речей стає світовим трендом? (укр.)

Що таке "соціальний капітал"? Англомовна версія Вікіпедії каже "Соціальний капітал є формою економічного і культурного капіталу, у якому соціальні мережі [не електронні, а соціальні:)] є ключовими, транзакції позначаються взаємністю, довірою та співпрацею, а ринкові агенти виробляють товари та послуги головно не для себе, а для спільного блага".

Наскільки соціальний капітал є важливим для ведення бізнесу? Чи є довіра між нами соціальним активом і частиною бізнес-середовища? Чи можна конвертувати у гроші довіру і добрі стосунки людей один з одним, позитивне ставлення до життя? Чи суспільства, де люди більше довіряють одне одному, є більш успішними і багатшими, ніж атомізовані суспільства осіб, що є одночасно соціальними імпотентами і хронічними мізантропами? 

Питання далеко не риторичні. Ми скаржимося на багато факторів ведення бізнесу: на адміністрування податків, напівживу інфраструктуру, брак коштів і усе, що завгодно ... але я жодного разу не чув скарг на кшталт "мені бракує довіри людей". Але довіри дійсно бракує. Подумайте про це і про те, як нам розбудовувати довіру у стосунках одне з одним. З чого починати? Буду вдячний за Ваші коментарі і думки під цим дописом або на ФБ-сторінці.

Готовність ділитися: чому спільне використання речей стає світовим трендом? 

Інтерв'ю з засновницею Zipcar

Володимир Єрмоленко

16 вересня, 2016

Сьогодні важливим явищем у світі стає «економіка спільного використання» (sharing economy) або «економіка співпраці» (collaborative economy). 

Їхній принцип простий: люди все більше намагаються ділитися речами чи послугами між собою. Вони діляться машинами, житлом, їжею, інструментами чи інформацією. А на місце корпорацій, які контролюють усе, поступово приходять відкриті платформи, які дають доступ до використання своїх ресурсів зовнішнім гравцям. 

Для того, аби зрозуміти цей феномен, ми поговорили з Робін Чейз – однією з відомих американських теоретиків і практиків цієї моделі. 

В інтерв'ю Громадському Чейз розповідає про те, чому люди сьогодні хочуть не тільки володіти речами, але й ділитися ними, і якими є переваги «економіки співпраці» порівняно з традиційною капіталістичною моделлю економіки корпорацій. 

Робін Чейз називає себе «транспортним підприємцем». У 2000 році вона, спільно зі своєю подругою Антьє Даніельсон, заснувала Zipcar – компанію, яка стала однією з найбільших у США платформ, де люди можуть ділитися автомобілями.
Три роки тому Чейз та Даніельсон продали Zipcar за 500 мільйонів доларів. Зараз у платформі понад 900 тисяч членів.
Серед досягнень Чейз є також інші транспортні стартапи: Buzzcar, GoLoco та Veniam. У 2009 Time назвав її серед 100 найвпливовіших людей світу. У 2007 BusinessWeek назвав її серед 10 найкращих дизайнерів бізнесу. 2001 її назвали жінкою-підприємцем року в США.
Її книжка «Корпорація рівних» (Peers Inc) є однією з найцікавіших спроб проаналізувати та зрозуміти феномен «економіки співпраці».
Ми об'єднали думки Чейз, висловлені в інтерв'ю Громадському, з деякими ключовими ідеями книжки «Корпорація рівних».

Дві мами з Кембриджа

«Після того, як ми заснували Zipcar, один загальнонаціональний журнал назвав нас з Антьє Даніельсон «двома мамами» з Кембриджа, штат Масачусетс», — пише Робін в «Корпорації рівних». Для 40-річної Робін це був комплімент: «є один досвід, який зробив мене найбільш компетентною людиною для керування компанією Zipcar – а саме те, що я була матір'ю трьох дітей». 

Історія проста: родина Чейз мешкали в Бостоні та Кембриджі i звикли користуватися громадським транспортом. Автівок вони не мали: вони були здебільшого не потрібні. Але інколи потреба виникала, і тоді Робін позичала машину в сусідів. І це було не дуже зручно.  

Але як зробити так, щоб можна було винаймати машину настільки просто, ніби ви нею володієте? Як зробити так, щоб ви при цьому не їхали в офіс компанії, не чекали своєї черги, не заповнювали довгих формулярів? Як зробити так, щоб все відбувалося значно простіше і швидше? І, нарешті, — як позичати свої машини іншим? На годину, на дві, на день, на два?

З цих питань народилася ідея Zipcar. 

«Zipcar – це компанія, де ви можете винайняти автомобіль погодинно чи поденно», — розповідає Чейз Громадському. 

«У старій моделі компанія муситиме мати найманого працівника, що обере вам машину, перевірить машину, коли її здали після винаймання, обере місце, з якого можна взяти машину тощо. Але я зрозуміла, що насправді всю цю роботу можуть робити мої клієнти. Адже я можу їм довіряти». 

«Як підприємець я зрозуміла, що для мене дешевше побудувати свою компанію, спираючись ось на який принцип: роботу, яку зазвичай роблять наймані працівники, робитимуть люди поза межами моєї компанії». 

Мислити по-іншому

«Якось я обідала з одним із головних бостонських венчурних бізнесменів, — пише Робін в «Корпорації рівних». — Я сказала йому, що у дитинстві моїм улюбленим фільмом був «Пітер Пен», і коли мені було п'ять чи шість років, і я подивилася його вперше, то забралася на самісінький верх нашого комоду та стрибнула вниз, у надії, що полечу». Тоді вона тільки впала на підлогу, було дуже боляче. 

Її співрозмовник розповів іншу історію. Він поставив одного зі своїх дворічних дітей на самісіньку гору комоду в спальні. «Стрибай, я тебе зловлю», — сказав він дитині. Хлопчик сумнівався, але зрештою стрибнув. Бізнесмен, однак, його не зловив. «Я мав навчити його з раннього віку, що нікому не можна довіряти», — пояснив він. 

Ця історія залишилася з Робін надовго. Між нею та цим чоловіком, венчурним бізнесменом, була прірва. «Я думала, що людям можна довіряти. Що переважна кількість людей – добрі». 

«Від самого початку я дивилася на Zipcar як на приклад іншого способу мислення про бізнес, у якому наші ідеї про довіру, відповідальність та співпрацю змінилися би», — говорить вона в «Корпорації рівних».

Довіра до інших, готовність ділитися ресурсом і значно більш гнучке ставлення до ідеї «володіння» речами – є тим, що лежить в основі «економіки співпраці». 

Довіра як основа бізнесу

«Я довіряла людям право зарезервувати собі ту чи іншу машину», — розповідає вона Громадському. 

«Ми також розробили технологію, яка дозволяла клієнту самому відчиняти машину та зачиняти її після використання. Я також давала людям право перевірити, в якому машина стані, чи є там, наприклад, подряпини. Я також давала людям можливість заправити машину, використовуючи нашу кредитну картку. Тож я побудувала свій бізнес на великій довірі до клієнтів. 

Дехто мені казав, що це божевілля, адже як можна так довіряти людям? Але, як на мене, правда полягає в тому – і наш досвід про це свідчить, — що більшості людей можна довіряти. Тож, якщо ми даватимемо певні послуги цій більшості людей, яким можна довіряти, це чудово. Натомість людей, які кепсько себе поводять, дуже швидко можна ідентифікувати». 

«Zipcar, Airbnb та Uber розпочинали свій бізнес як послуги серед незнайомців. Тобто завжди є якась перша група людей, які раді спробувати, не знаючи один одного і не маючи можливості подивитися на оцінювання інших людей. І потім ці першопрохідці створюють історію довіри для інших людей». 

Чому люди діляться між собою?

«Я часто ствлю собі це питання», — говорить Чейз Громадському. 

«І зазвичай люди вважають, що це має зв'язок з культурними настановами тієї чи іншої людини. Бо одні люди хочуть ділитися, а інші — ні.

Але, на мою думку, ми постійно чимось ділимося, і робимо це абсолютно природно. Просто ми іноді не називаємо словом «ділитися». 

Наприклад, якби ви приїхали до Бостона і ми би сиділи і спілкувалися вживу, і Ви би попросили Вас кудись підвезти на автівці, я би відповіла: звісно, я Вас підвезу. Чи, наприклад, якщо комусь потрібно десь переночувати, є багато людей, які радо запросять до себе. 

Тож я думаю, що люди завжди були готові ділитися. Новим і відмінним в наші дні є те, що ми тепер можемо оцінювати послуги, коментувати їх. Ми завжди ділилися з друзями та родичами, але зараз ми можемо ділитися з незнайомцями, і робити це з меншим страхом. Бо в мережі ви легко можете знайти оцінки чи коментарі тих чи інших послуг. 

Інша тенденція, яка, я впевнена, зараз відбувається в багатьох країнах, полягає в тому, що люди дуже уважно ставляться до ціни. Якщо ті чи інші товари чи послуги є дешевшими, і якщо ви до них можете отримати доступ так швидко й легко, ніби ви ними володієте, то ви більш схильні обирати цей дешевший шлях. Тому економічні чинники також рухають цією новою економікою співпраці. Це стосується і індивідів, і органів державної влади, і бізнесових компаній. Бо коли ми ділимося речами, то це коштує значно менше». 

Як «економіка співпраці» змінює сучасний світ

«Економіка співпраці вже зараз кидає виклик традиційній економіці корпорацій. У старій моделі індустріального капіталізму компанії володіли всім та контролювали все. Наймані працівники працювали на ці компанії, всі активи належали цим компаніям. 

У цій новій економіці співпраці ми бачимо інше. Особа може й не працювати на мене повний робочий час. Активи, на яких будується процес, належить не компанії, а людям поза її межами. 

Цей новий підхід до роботи, цю нову організаційну структуру я називаю «корпорацією рівних». Подібні компанії зростають швидше від інших, бо партнери з-поза меж компанії разом у них інвестують. 

Ці компанії вчаться швидше від інших, бо у них відбувається дуже багато взаємодій, які настільки різні, що ви можете завжди порівнювати і розуміти, які практики є кращими, а які гіршими. Крім того, ці компанії мають здатність бути дуже локальними і адаптуватися до навколишнього середовища. Бо мають дуже широкий спектр найрізноманітніших осіб, які до них долучаються.

Тобто, повторюся, ці нові компанії, що працюють за моделлю економіки співпраці, зростають швидше, швидше вчаться та швидше адаптуються до середовища. Тому багато компаній, які починають свою роботу сьогодні, обирають саме цей шлях. 

Компанії, які не хочуть будуватися по-новому, роблять це тому, що володіють активами, які намагаються захистити. Але вони також все більше відкриваються до конкуренції з боку компаній, які можуть робити речі швидше та дешевше, у новий спосіб». 

Яким буде майбутнє?

«Я думаю, що економіка співпраці є економікою майбутнього. Вона є ефективнішим механізмом, вона ефективніше використовує ресурси, вона також робить продукт дешевшим. 

Якщо ви підприємець, то бажатимете шукати подібного доступу до ресурсів, до активів інших людей, до роботи інших людей, давати іншим людям доступ до своїх активів і ділитися з ними ресурсами, адже це змінює економічні умови ситуації. І я глибоко переконана, що стара модель роботи, коли компанії є закритими та повністю інтегрованими, — це модель минулого. 

Сьогодні ми бачимо інші тенденції – краудсорсинґу, краудфандинґу, краудінновацій, спільної роботи, спільної організації житла і багатьох інших речей, про які ми говорили. На мою думку, саме це є шляхом уперед». 

Володимир Єрмоленко

Ведучий Громадського

 

ПС: книгу Robin Chase можна придбати на Амазоні 

 

Джерело: http://hromadske.ua/posts/hotovnist-dilytysia-chomu-spilne-vykorystannia-rechei-staie-svitovym-trendom-interviu-z-zasnovnytseiu-zipcar