Кращі практики у просуванні експорту - це відносно давня публікація-дослідження компанії NATHAN Associates Inc. (2004) в рамках проекту USAID, у якій описано та проаналізовано практичний досвід у політиці просування експорту таких країн, як Ель Сальвадор, Чилі, Коста Ріка, Коломбія, Австралія та Канада. Документ містить надзвичайно велику кількість практик, прикладів інституційних структур та алгоритмів "розподілу праці" у сфері просування експорту між різними акторами експортної інфраструктури.
Попри давність дослідження, я би радив ознайомитися з цим документом усім, хто думає над розробкою оптимальної національної моделі розвитку та просування експорту.
Кілька моментів, що мені запам'яталися з публікації:
- завдання з просування експорту в межах галузей можуть покладатися на галузеві асоціації, що отримують для цих цілей державне фінансування (звісно, за умови їх належної підзвітності та реального представництва інтересів галузі);
- деякі країни дуже активно залучають до просування комерційних інтересів окремих компаній своїх дипломатів. Дипломати роблять дуже багато, але "їм заборонено підписувати контракти від імені компаній" :)
- компанія може розраховувати на отримання компенсації частини витрат на експортну діяльність від держави в разі експортного успіху;
- за показникі результативності державних структур залучених до просування експорту можуть брати суми підписаних експортних контрактів "підопічними компаніями" протягом певного періоду після виставки або іншого заходу. Звісно, це не ідеальний індикатор вкладених зусиль, але усе-таки досить вимірюваний.
